Традиції українського весілля


Повний сценарій весілля

Часто трапляється, що наречені та батьки в передвесільних клопотах геть-чисто забувають розпитати в бувалих як правильно організувати урочисту частину весільної забави. Особливо часто це трапляється, коли батьки видають заміж чи женять першого сина чи дочку. В цьому пораднику ми намагатимемось допомогти вам розібратися із весільними звичаями та традиціями і дати найголовніші, на наш погляд поради, перевірені досвідом.
Кожна наречена мріє, щоб на весіллі була хороша погода. Щоб задобрити небесну канцелярію, здавна радять шанобливо ставитися до домашніх улюбленців, особливо котів. На Радехівщині є навіть звичай, що в передвесільний тиждень молода кланяється всім котам, яких тільки зустріне. Але навіть, якщо ви не переносите на дух котів, у вас є ще один шанс: в ніч перед весіллям поставте своє весільне взуття на підвіконня носками на двір. Кажуть, допомагає.

Можливо Вас зацікавить:

Благословення в хаті молодого

Перед виходом з батьківської хати наречений просить благословення. В основному благословляють тільки батьки, хоча в деяких районах Львівщини молодий кланяється також сестрам братам, дідусям з бабцями, а то й сусідам. Є дуже багато різновидів поклону, однак найчастіше молодий кланяється тільки батькам, які стоять чи сидять з іконою або хлібом – залежно від регіону та традиції в родині. Наречений, вклонившись та попросивши благословення цілує спочатку ікону чи хліб, а потім батьків і так тричі. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потім в матері. Якщо крім батьків благословляють інші родичі, то вклонившись матері наречений кланяється дідам, бабцям, братам, сестрам, а тоді вже дальшій родині. Батьки ж благословивши словами роблять іконою чи хлібом символ хреста.
Після благословення свашки (обов’язково незаміжні дівчата) виводять молодого на вулицю. Свашок є дві і саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. В Радехівському районі є ще й сватки, які супроводжують молоду, коли вона виходить назустріч молодому, але зазвичай молода виходить з дружками. На подвір’ї чи перед під’їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом, зробленим з мирти спочатку нареченого, потім гостей та машини, в яких молодий та весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всю весільну громаду тричі за рухом сонця. Після цього свячену воду, що лишилася лють молодому під ноги. Дуже рідко нею виливають доріжку до брами чи авто. Тарілку, в якій була свячена вода, розбивають об поріг. Тоді попереду машина молодого зі свашками, а за ними і весь супровід їдуть до молодої. Дружби, в основному їдуть в машині зі старостою, старостиною та короваєм, оскільки саме вони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену.

“Брама”, “рогачка”, “шлябант”

Так, в основному називають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу перед під’їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов’язково має бути ікона, пляшка горілки, хліб, м’ясне та солодке. Браму ставлять, в основному, хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи однолітки нареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійстві беруть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але тепер цей обряд чисто символічний. До речі про суму викупу та інші особливості варто поговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи, а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння на брамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти. Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, який часто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежних сторін – торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бік стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі, — не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки. Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замість горілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшку, як би надійно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.
Традиційно в Україні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деяких районах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише з радянською окупацією. Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола і пляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто мати принаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посередині чи напочатку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко, але буває.
Молодий в торгах участі не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків. Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодої сторони. Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема після чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялися скуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитого на брамі відмовлятися не можна.
Часто з боку молодої виводять підставну молоду чи “молодуху”. Основним її атрибутом є величезний живіт з подушки та лялька на руках. Дуже часто в молодух перевдягають чоловіків. Так веселіше. Цей обряд походить з тих часів, коли наречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо, якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в ті часи справді могли підсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засиділася в дівках.
Коли вже нарешті сторони домовляються і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Тут теж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнути нареченого якомога ближче до двору чи під’їзду. Хто кого більше переманить на свій бік – той і керуватиме в сім’ї. Нарешті, коли вже молодята на відстані кількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він – їй. Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.

Поклін в хаті молодої

Після брами молода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тільки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодята просять тричі благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усім присутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу, оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під’їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемішаними з зерном та копійками. При цьому наречені стоять поокремо: він – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвір’я, молодята тричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутні стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом, доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята теж їдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами, далі наречений з дружками, а потім всі гості.

Реєстрація шлюбу

На реєстрацію варто приїхати заздалегідь на хвилин 10-15, щоб не пропустити своєї черги, бо потім доведеться чекати. Особливо це втомлює в липні-серпні, коли найбільше весіль та інколи молодятам доводиться по півгодини стояти просто неба під палючим сонцем. З макіяжу молодої, буває, залишаються лише кольорові розводи, особливо, якщо вона захоче (і таке бувало) стерти рукою піт. В РАЦС потрібно взяти бокал (один на двох) та пляшку шампанського. Не варто брати дороге чи особливе шампанське, оскільки нема гарантії, що саме з вашої пляшки вам наллють – черга ж рухається шаленим темпом і пляшки ніхто не підписує. Також не забудьте взяти обручки та весільний рушник. При собі варто мати принаймні сто гривень на різні додаткові витрати. Сама процедура цивільного шлюбу триває близько семи хвилин – і ви вже виходите з іншого боку зі свіжими печатками в паспортах та новим документом – одним на двох. Робите знимку на пам’ять, випускаєте голубів, якщо не пошкодуєте 20 гривень. Тепер ви офіційно чоловік та дружина. Однак за традицією до церкви молодята ще їдуть в різних машинах.
Вінчання. Щодо черг, — тут простіше, оскільки церков багато, а РАЦС – один. Проте, якщо ви вирішили обвінчатися в якійсь із найбільших центральних церков – то теж, можливо, доведеться почекати, оскільки церковний шлюб триває як мінімум 20 хвилин. Але радимо таки обирати невеличку церковцю десь на околиці. Там хоч і шику не стільки, зате черг нема і сама церемонія шлюбу відбувається набагато душевніше, оскільки ви в священика не одні з. а можливо, й єдині в цей день. Однак захоплюватися тривалим шлюбом теж не варто, особливо в гярячу пору, оскільки бували неодноразові випадки, що наречена мліла. Тому ще перед вінчанням домовтеся з священником скільки триватиме церемонія. З церкви молодята виходять вже разом. Наречена перечіпляє бутоньєрку своєму законному чоловікові на правий бік. Ось тепер він вже серйозний одружений чоловік – табу, але й нова спокуса дівчат. Потім молодята з’їдають одну цукерку на двох і кидають солодощі гостям на потіху дітям та бабцям, які теж намагаються спіймати цукерку.

Прогулянка

З часу використання на весіллях найманих фото-відеоопраторів, традиційно після вінчання молодята йдуть на прогулянку. Для одних – це найцікавіша частина весілля, для інших – найвиснажливіша. Традиційно прогулянка з фотосесією найбільше до вподоби нареченій. Коли ж іще відчуєш себе в центрі уваги, а майже кожна дівчина мріє, щоб за нею стежив об’єктив фото- чи відеокамери. Традиційно гуляти молодята ходять у Стрийський парк, Шевченківський гай чи центр, хоча найвибагливіші та нешаблонні пари, знаходять у Львові і спокійніші місцини. Там, принаймні, в об’єктив фото- чи відеокамери потрапить одна молода, а не ще декілька на фоні зі своїми почтами. Пошуками таких місцин молодятам варто заздалегідь та обов’язково обумовити це з оператором та фотографом. Можливо, й вони вам щось порадять.
Нарешті вимучені, голодні, але щасливі молодята добираються до автівок і весільний кортеж прямує до залу, де вже чекають батьки, гості та накриті столи. До слова, не радимо брати на прогулянку гостей. Участь в зйомках беруть молодята з дружбами та дружками. Всі решта будуть не задіяні, а тільки затягатимуть час, шукаючи один одного в натовпі і довго збираючись в автобусі перед від’їздом. Гостей варто відправити в зал, а групові фото слід зробити ще біля РАЦСу чи церкви. Для того, щоб гості там не сумували, варто подбати про легенький фуршетний стіл. Тим більше, що всі вони вже зголодніли, тож канапка їм не завадить.
Якщо дозволяє час та погода, а також фотограф погоджується працювати після початку застілля, на прогулянку можна поїхати після першого танцю. Тоді гостям вже не до вас: вони ситі, ледь схмілілі і танцюють польку. Ось тільки може образитися двоюрідна сестра троюрідного батькового брата, яка проспала початок забави, прибігла привітати молодят, а їх десь нема. Порада батькам: не телефонуйте зразу молодим і не псуйте їм настрою – від цього вони раніше не приїдуть, а гості, що прибули із запізненням можуть і почекати. Пасадіть краще їх за стіл та добре нагодуйте.

Зустріч молодих біля бенкетного залу

Ну ось, нарешті, позаду опинився шалений марафон благословінь, переїздів, викупів молодої, громадських та церковних церемоній укладення шлюбу, фото та відео сесій у таких куточках міста, де молодята взагалі ніколи не були. Молодята навчилися синхронно і з посмішками кланятися та, засмикані настановами та цінними вказівками всієї родини та викриками фотографа з відеооператором, на чолі весільної процесії рухаються в напрямку проведення весільного застілля. А там батьки уже готують їм святкову зустріч.
Одразу виникає перше запитання. Де зустрічати молодят? В різних регіонах та в різний час їх зустрічали по-різному. На сьогоднішній день їх можна зустрічати і на вулиці перед рестораном, і в залі ближче до музикантів.

Зустрічаємо молодих на вулиці

Цей варіант кращий для традиційних українських весіль. Перед входом до весільної зали шикуються всі батьки, мами та старости. Батьки тримають в руках пляшку шампанського, 2-6 бокалів (якщо 2 – то тільки для молодих, якщо 6 – то ще й для всіх батьків.). В деяких регіонах молодих зустрічають горілкою. Мами тримають на рушнику хліб зі сіллю, по обидва боки поважні старости тримають короваї. Є, звичайно, й регіональні особливості, як, наприклад, молодих зустрічають тільки мами; кожна мама тримає по хлібу з сіллю. Молоді підходять і тричі їм кланяються. Часом прийнято щоб молодий ніс молоду від машини на руках і ставив на овече руно (символ достатку) перед батьками (Червоноградщина). Після того, як молодята тричі вклонилися батькам, хтось із батьків відкриває пляшку шампанського наповнює келихи і подає молодим та батькам. Мами і тати по черзі вітають молодих, стукаються бокалами і п’ють. Молодята трохи залишають у келиху і виливають через плече далі відщипують (відкушують) по кавальчику хліба, макають в сіль і їдять. Якщо обидві мами тримають по хлібині, то молоді відщипують (відкушують) від різних хлібин. В деяких місцевостях прийнято ще й бити бокали після виливання залишків шампанського. Одразу скажу, що звичай це не український, а штучно нав’язаний з Росії за часів радянської влади. Ще, також, зустрічається звичай, коли молодих зустрічають горілкою. В такому випадку вони змушені випити по три чарки горілки практично не закусуючи. Після цього проходять до весільної зали.
Окремо хочеться виділити звичай, коли молодих зустрічаю на порозі і перед ними символічно закривають двері. Починається переспівування між дружками з дружбами та між батьками та родиною через двері. Після кількахвилинного переспівування, молодят пускають до залу. На порозі неодмінно має бути овече руно, на яке мають наступити молоді.
Зустрічаються випадки коли мами під час зустрічі молодих мають накинуте на плечі овече руно, а коли молодята проходять до залу – це руно кидається їм під ноги, щоб вони на нього наступили.
Отже, зустріч молодих на вулиці є традиційною, але має й свої недоліки. Якщо музиканти грають тільки на синтезаторах – музичного оформлення на вулиці не буде. Другим моментом є непередбачуваність погоди. Якщо піде дощ чи сніг, якщо буде спека чи холод – гостей доведеться тримати на вулиці, а це позитивно не вплине на настрій гостей.

Зустрічаємо молодих в приміщенні

Цей варіант зустрічі більш схиляється до європейського. Ближче біля музикантів, де є більше місця і ближче до входу ставиться столик. На цьому столику стоїть пляшка шампанського (горілки), стоять бокали (2 чи 6 штук, читай вище), знову ж таки може бути хліб зі сіллю, коровай, чи просто щось солодке. Може також на цьому столі бути іконка. За столиком за батьками може бути гарненька біла арка з квітів і стрічок. Церемонія зустрічі нічим принципово не відрізняються від „вуличної”, але має певні позитивні сторони: гості не чекають на вулиці, музиканти завжди заграють марш для молодят, батькам для привітання можна дати радіомікрофон і їх слова почують всі.
Тут перераховані далеко не всі звичаї зустрічі молодих, до цього ми навіть не прагнули. Бо звичаїв є та звичаєвих відмінностей є настільки багато, що описати їх всі практично не реально. Тут відображені основні моменти, які присутні у більшості випадків.
Окрім цього, беручи до уваги, що молодята не виросли на одній вулиці – можна сміливо говорити, що ці звичаї в їх родинах відрізняються, тому дуже часто поєднання елементи звичаїв з обох родин є нормальною практикою.

Вітання молодих (Даровання, перепій)

Після церемонії зустрічі батьками наступає момент, коли молодят можуть привітати і всі гості. Якщо зустріч відбувалася на вулиці – молодят потрібно завести до залу, де вже стоїть спеціально відведений для цього столик. Якщо зустріч відбувалася всередині приміщення – молоді займають місця батьків за столиком, за яким ті їх зустрічали. Зрештою, може бути й окремий стіл для вітань, але в такому випадку до непристойності зростає кількість переходів молодих і гостей за ними.
Колись молодят вітали на їх місцях за весільним столом, але, погодьтеся, тягнутися через стіл, наповнений стравами, для вітального поцілунку, ризикуючи попасти краваткою в салат а полою піджака у весільний торт – не дуже зручно.
На столі для вітання молодих в більшості випадків присутня або тарілка, накрита серветкою, або широкий і низький кошичок також з серветкою. Сюди дорогі гості будуть складати свої інвестиції у фонд молодої сім`ї.
Молодята щасливі і втомлені стоять за столиком, або трохи збоку, дружби розташовуються від них по обидва боки. Першими молоду сім`ю за традицією вітають батьки. Як правило, їх подарунок найбільш значущий. Далі в привітальну колону шикуються всі гості. В деяких регіонах дотримуються жорсткої субординації у почерговості вітань: батьки, бабусі з дідусями, брати і сестри, хрещені батьки і так далі.
Музики грають марші, один дружба забирає в нареченої вже подаровані квіти і кладе їх у вази, або віддає офіціантові. Другому дружбі наречений передає коробки і пакунки з речовими подарунками. Дружки в цей час вішають бутоньєрки гостям, котрі вже привітали молодят. Чемні гості за це дають їм трохи грошей. Але це ще не всі видатки гостей. Порядні гості завжди підійдуть до музикантів, привітаються за руку, подякують за марш і залишать грошей. Цей звичай поширений на всій території України.
цього моменту починається активна робота весільних Старостів. Їх, як правило, буває двоє на весіллі. Один з боку родини молодого, другий – з родини молодої. Вони повинні провести гостей до столу і правильно їх посадити. За звичай гості нареченого сидять напроти нареченого, гості нареченої – напроти нареченої. Окрім цього, Старости повинні дуже добре знати своїх гостей і посадити їх так, щоб всі гості були хоч трохи між собою знайомі.
Коли всі гості вже зайняли свої місця за святковим весільним столом – настає черга молодят. На традиційному українському весіллі мами молодят перев’язують їм руки вишитим рушником і заводять їх до столу. В більш сучасних інтерпретаціях молодята самі заходять до залу на свої місця. В українських традиційних варіантах музичним супроводом походу молодят на свої місця слугує козацький марш. В осучасненому варіанті це може бути марш Мендельсона, або будь-яка інша музика на вибір молодят.
Окремо хочу розповісти про європейські тенденції на українському весіллі. Все більше молодят останнім часом використовують струнні квартети для моменту вітання. Зазвичай молодята розташовуються чи в невеликій альтанці (якщо на вулиці) чи під квітковою аркою, десь поруч знаходиться струнний квартет (секстет, октет, квінтет, оркестр), який виконує в переважній більшості класичні речі. Гості вітають молодят, дружки не вішають бутоньєрки, а просто мило посміхаються, старости не розсаджують госте – їх просто нема, кожне місце за столом підписане. Зрештою, європейські тенденції тільки починають інтегруватися в українські весілля, тому говорити про чітко вибудуваний звичаєвий сценарій ще рано.

Початок весілля

Попри все розмаїття весільних звичаїв, початок застольної частини завжди однаковий. Всюди і завжди вона розпочинається з молитви за здоров’я молодят. Це стосується і традиційних українських весіль, і сучасних українських весіль і, навіть, модернових весіль з європейськими елементами.
Хто має промовляти молитву? Дуже хорошою прикметою є присутність на весіллі священика. Звичайно в такому випадку молитву промовляє він. Якщо священика на весіллі не має, тоді цей почесний обов’язок виконують Старости. Вони обоє виходять перед весільну громаду і старший з них промовляє молитву.
Часом, коли на весіллі Старост немає, молитву може промовляти найповажніший чоловік в родині. Жінка молитву зазвичай не промовляє. Це пов’язано з тим, що чоловік асоціюється зі священиком.
Почесне право першого тосту на весіллі має мама нареченої. Цей звичай бере початок в ті часи, коли дівчина завжди йшла за невістку в хату молодого. І перший тост говорила її мама віддаючи свою кровиночку з хати.
Наступними йдуть тости мами нареченого, батька нареченої та батька нареченого. За звичай впродовж весілля свої вітання-тости говорять найближчі родичі, як то: бабусі і дідусі, хрещені мами та батьки та ін.

Перший танець молодого подружжя

Переходом між першим застілля та танцями слугує перший танець молодого подружжя. Згідно традицій минулого століття – це має обов’язково бути вальс. Але, як показує практика, сучасні молодята просто не вміють його танцювати. Тому краще не мучити себе і вибрати хорошу повільну мелодію, яка близька обом молодятам. Ще одним варіантом вирішення цієї ситуації є постановочний танець. Зараз є достатня кількість хореографів, які за кілька занять можуть поставити нескладний, але ефектний танець.
Перед початком танцю дружки прикрашають танцювальний майданчик створюючи образ серця чи то зі свічок, чи то з пелюсток троянд, чи в будь-який інший спосіб. Молодята заходять у середину цього серця і там танцюють. Всі весільні гості створюють велике коло навколо серця з молодим подружжям і, тримаючись за руки, танцюють. Це коло має символізувати родинне коло, єднання двох родин в одну велику, максимальну підтримку всієї родини для молодої сім`ї.
Після танцю молодятам традиційно кричать: «Гірко. ». Вони цілуються, а всі гості готуються до активної танцювальної програми.

Весільний коровай

Коровай, як неодмінний атрибут весілля, присутній завжди. Але тільки в кількох місцевостях залишилася традиція його розрізання. Кілька слів про те, як ця традиція виглядає.
Короваї на весілля, як правило, два. Один випікається в родині молодого, другий – в родині молодої. Наприкінці третього застілля обидві мами (свахи) разом з дружбами починають різати коровай і роздавати гостям. Виглядає це так: один дружба роздає родині молодого, другий – родині молодої. Інколи дружби ще й разом виносять на підносі коровай і співають спеціальну переспівку. Кому роздавати – підказують мами. Дружба говорить приблизно такий текст: «З під зеленого дуба, де барвінок в’ється, від молодого та молодої коровай шлеться. Десь тут має бути стрийко з Канади з родиною. Гоп, гоп, гоп. Музиканти сто літ!» В одній руці він несе кавалок короваю, а в другій тримає імпровізований дзвіночок. Музиканти виконують щось пафосне.

Знімання вельона, або кидання весільного букета

На сьогоднішній день для завершення основної частини весільної забави практично на рівних використовують дві традиції. Це церемонія знімання вельона (розчіпчення, зав’язування) – український традиційний весільний звичай, і церемонія кидання весільного букета і підв’язки молодої – європейський звичай.

Знімання вельона

Музиканти виконують пісню «Горіла сосна». По центру танцювального майданчика ставиться стільчик. В деяких регіонах на нього кладуть подушку. На цей стільчик сідає наречений, наречена – йому на коліна. Всі незаміжні дівчата виходять наперед і стають в коло. Свекруха з дружками підходить до нареченої і, з допомогою дружок, знімає вельон. Після цього дістає хустину і пробує пов’язати її на голову нареченої. Остання три рази не дається. Після чого свекруха або дарує нареченій подарунок (зазвичай щось з ювелірних прикрас), або кланяється вже майже невістці. Далі пов’язує хустину молодій на голову, та вже не пручається. Це символізує зміну статусу молодої з дівчини на молоду господиню. З зав’язаною хустиною молода піднімається з колін молодого, кланяється свекрусі, цілує її і робить з нею кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекрухи. Існує також звичай, коли наречена в цей момент дарує подарунки родині нареченого. Перетанцювавши зі свекрухою, молода знову кланяється їй, цілує і дарує подарунок. Далі підходить до свекра, кланяється йому, цілує його і робить з ним кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекра. Перетанцювавши зі свекром, молода знову кланяється йому, цілує і дарує подарунок. Ця процедура повторяється зі всіма братами та сестрами, бабусями та дідусями нареченого. Тільки, якщо в нареченого є молода незаміжня сестра – їй вельон одягається на голову. А якщо в нареченої є незаміжня сестра – наступною до танцю запрошується саме вона. Вельон, відповідно, одягається на голову. Далі наречена перетанцьовує з першою дружкою, другою дружкою і всіма незаміжніми дівчатами. Запрошуючи дівчину до танцю необхідно гарно поклонитись, поцілувати, одягнути вельон на голову, зробити кілька танцювальних па, знову поклонитись, зняти вельон і знову поцілувати. Перетанцьовувати потрібно зі всіма незаміжніми дівчатами навіть найменшого віку (навіть з дошкільнятами). Часом зустрічається звичай, згідно з яким наречена, після незаміжніх дівчат, перетанцьовує також з неодруженими хлопцями.
Також в деяких місцевостях наречений сам знімає вельон з нареченої і, за кожну витягнуту з волосся гренадлю, або міцно цілує наречену, або кладе велику грошову купюру.
Коли молода перетанцювала зі всіма дівчатами, вона складає в кілька разів вельон і, високо тримаючи його в руці, закриває очі, крутиться на місці, та кидає навмання дівчатам. Вважається, що хто з дівчат його зловить, той найближчим часом вийде заміж.
В осучасненому варіанті цього звичаю нареченій знімають вельон, але кидає вона весільний букет. На такий випадок краще приготувати, максимально наближену до весільного букета, копію. Справа в тому, що оригінальний весільний букет має тверду і важку пластикову ручку, яка при невдалому кидку, може заподіяти серйозну травму.

Коли знімати вельон?

Згідно давніх весільних звичаїв наречена має перейти в нову добу вже без вельона, тобто до 00.00. Але, насправді, цього звичаю майже не дотримуються. Час для знімання вельона треба вибирати на весіллі. Коли гості починають активно розбігатися додому, або, якщо їх привезли автобусом з іншого місця, сплять на столах, треба швиденько починати церемонію знімання вельона. В іншому випадку ризикуєте це зробити для 5-10 людей, котрі героїчно дочекаються цього моменту.
І, звичайно, це дійство відбувається не раніше, аніж гості вийдуть з-за третього заходу за стіл.

Кидання весільного букета та підв’язки молодої

Західна весільна мода активно пускає своє коріння і в обрядову частину українського весілля. Все частіше та частіше можна побачити церемонію кидання весільного букета та підв’язки молодої. Виглядає це приблизно так: всі незаміжні дівчата стають під одну стіну в одну чи дві лінії. Молода, стоячи спиною до них, закриває очі і кидає їм через плече свій весільний букет. Завдання дівчат схопити його. Хто його схопить – той незабаром вийде заміж.
Після цього в коло стають всі неодружені хлопці. Молодий сідає в центрі цього кола на стільчик. Молода танцює еротичний танець, ставить ногу на стільчик молодому між ноги і високо піднімає весільне плаття. Молодий зубами знімає з ноги підв’язку і кидає навмання нежонатим хлопцям. Хто з них зловив – той незабаром одружиться.

Коли кидати весільний букет?

Весілля за європейськими звичаями, як правило, довго не триває. Тому момент кидання весільного букету підв’язки молодої визначається відповідно до сценарію весілля. Звичайно ближче до завершення весілля. Якщо використовується змішаний варіант українського весілля з елементами європейських традицій, тоді і букет і підв’язка займають час, коли мав би зніматися вельон.
Наступна частина весілля теж має свої варіанти: український класичний та європейський.
На традиційному українському весіллі після того, як молода кинула вельон, вся весільна громада разом співає „многая літа” молодим, батькам молодих, бабусям і дідусям, братам і сестрам, дружбам і дружкам, старостам і старостінам, всім гостям, які прийшли на весілля, весільним господиням і поварам, музикантам, фото та відооператору, словом всім, хто долучився до весілля. Після цього або танцюється родинний танець, або батьки та молоді запрошують гостей до столу випити „на коня”. Весілля на цьому може не закінчуватися. Активної подачі страв за столом вже не буде, але годину-дві ще можна потанцювати.
На весіллі з яскраво вираженими європейськими обрядовими елементами, після кидання весільного букету та підв’язки нареченої, гості та молодята танцюють спільний танець в колі. Після чого активної танцювальної програми вже немає – під легку фонову музику гості розходяться додому.

Розрізання весільного торта

Після знімання вельона і зав’язування молодій хустини, часто відбувається розрізання весільного торта. Молодята, тримаючись за руки, разом беруть ніж, відрізають з торта першу скибку і кладуть її на блюдце. Це символізує їх першу спільну роботу, як молодої сім`ї. Тримаючи це блюдце в руках, маленькими ложечками годують один одного цією скибкою торта. Це має символізувати, що віднині вони один одному будуть дарувати тільки солодкі хвилини.
Після цього торт розрізається і ним частуються всі гості.

Найкрасивіші сучасні весільні традиції

Весілля – вже саме по собі є красивим обрядом, який символізує початок нового сімейного життя. І кожне весілля рясніє величезною кількістю символічних, зворушливих, унікальних та красивих весільних традицій.

Сьогодні немає чітких рамок, що встановлюють яких традицій варто дотримуватися, а яких — ні. Кожна пара вирішує це індивідуально, покладаючись на свої відчуття та бажання, адже кожна традиція містить своє унікальне значення та зміст для молодят.

Все частіше спостерігається тенденція, коли наречені видозмінюють традиційні весільні обряди, роблять їх більш сучасними та індивідуальними.
Деякі пари, обираючи весільні традиції, намагаються відтворити атмосферу європейських класичних весіль з їхньою простотою та, водночас, вишуканістю.
Також, надзвичайно зворушливими весільними обрядами є ті, які молода пара придумала сама: вони якнайкраще передають почуття молодят, емоції та символізм, який вони вклали у цей ритуал.

Ми пропонуємо розглянути найкрасивіші весільні традиції, і, можливо, серед них ви знайдете ту, яка підходитиме вам якнайкраще.

  1. Обмін весільними клятвами є однією із найбільш зворушливих частин весільної церемонії. Це особливий момент для того, щоб виразити свої почуття, сказати ті слова, які ще не встигли сказати один одному. Сьогодні весільну клятву можна виголошувати не лише під час весільної церемонії, а й під час святкового банкету, або ж коли ви залишитеся наодинці. Важливо, щоб ваші слова були щирими, емоційними та зачіпили струни серця вашої половинки. Якщо вам тяжко виразити всі свої почуття — можете вставити у клятву цитати, які мають для вас особливе значення. Та все ж таки, варто попробувати написати весільну клятву власноруч — саме тоді вона буде найкращою.
  2. Щось старе, нове, позичене і голубе. Ця традиція прийшла до нас з Англії. Старе: ця деталь (брошка, гребінчик, підвіска) переважно передається нареченій від мами або бабусі, та символізує міцний зв’язок з сім’єю. Нова річ (плаття, туфлі тощо) на нареченій символізує створення нової сім’ї. Голубий колір є символом вірності майбутньому чоловікові. Це можуть бути як елементи образу молодої (рукавички, підв’язка), так і маленькі деталі (стрічки, сережки, бантик). Річ, яку Вам позичають близькі або друзі символізують теплі відносини та міцну дружбу.
  3. Обмін обручками. Коло – символ вічності, безкінечного щастя та любові між молодими. Вважається, що надіваючи обручки на безіменний палець, закохані, таким чином, накладають відбиток на серця один одного, який завжди буде оберігати кохання в їхніх серцях.
  4. Пересипання піску. Надзвичайно чарівна церемонія, яка прийшла до нас з теплих Гавайський островів. Суть її полягає в тому, що наречені по черзі засипають різнокольоровий пісок в спільну вазу, в результаті чого виходить унікальний і дуже красивий візерунок. Цей процес символізує те, що дві долі зливаються в єдину. Ваза з піском закривається і зберігається в домі молодих як сімейна реліквія.
  5. Кидання букету і підв’язки. Ця традиція відома зараз усім. Вважається, що дівчина, яка спіймає букет нареченої скоро сама вийде заміж. Так само, як і спіймана підв’язка — є символом того, що хлопець скоро стане чиїмось чоловіком. Ця традиція завжди викликає резонанс серед незаміжніх та неодружених гостей, оскільки за букет і підв’язку завжди відбуваються «весільні баталії».
  6. Flower-girls (маленькі дівчатка, які розсипають пелюстки). Маленькі янголятка, які розсипають пелюстки перед нареченою, яка прямує під вінець, не лише виглядать чарівно та мило, але й прикрашають собою все свято та весільні фотографії.
    Малі дівчатка символізують чистоту на невинність, нагадуючи нареченій, що ще зовсім недавно вона також була маленькою.
  7. Обсипання пелюстками, пшеницею та монетками, коли наречені виходять з церкви, або ж після весільної церемонії. В цій традиції прихований глибокий сакральний зміст. За часів язичництва дорогу, по якій ступали молоді, посипали пелюстками квітів, щоб задобрити богиню родючості. Пшениця та монетки, які кидали під ноги молодим, означали достаток та процвітаюче життя.
Дівич-вечір і холостяцька вечірка. Ця традиція сягає глибокої давнини. Наречений і наречена перед весіллям окремо святкують останній день «вільного життя». Сьогодні дівич-вечори та холостяцькі вечірки – це веселі вечірки, посиденьки, поїздки з привітаннями, розвагами і розіграшами. Переважно організацією цієї вечірки займають друзі – дружби та дружки наречених, які стараються перетворити все це дійство у несподіваний сюрприз. В цей день варто гуляти «на повну», щоб повністю насолодитися холостяцьким життям та відпустити його, вступаючи в нове життя – сімейне. Перший поцілунок молодих. Прекрасна традиція першого весільного поцілунку володіє насправді сакраментальним значенням. Вважається, що саме поцілунок з’єднує душі нареченої та нареченого і є способом показати всім присутнім про створення нової сім’ї.
  1. Дерево побажань – це картина із зображенням дерева, яка заміняє гостьову книгу, на якій гості залишають відбитки своїх пальців, або ж прикріпляють листочки з побажаннями. Процес заповнення картини перетворюється у творчу та оригінальну розвагу, а сама картина потім зберігається у домі молодих нагадуючи їм про ту радість, яку з ними розділили близькі їм люди. Таке весільне деревце має і символічний зміст, адже нагадує собою родинне дерево.
  2. Розрізання торту. Ця традиція досить поширена у всьому світі. Розрізання весільного торта символізує собою першу спільну дію молодих. Наречені разом беруть ніж та розрізають торт. Першими шматочками вони годують один одного. Потім пригощають тортом батьків, родичів та близьких.
  3. Перший танець. Сьогодні перший весільний танець – це унікальна та досить зворушлива частина весільного святкування, оскільки танець символізує поєднання долі та сердець молодих і означає створення нової сім’ї. Також це хороша можливість для пари проявити свою індивідуальність та здивувати гостей своєю креативністю.
  4. Зав’язування вузлика. Незважаючи на те, що ця традиція скоріше символічна, вона несе в собі дуже важливе значення. Зав’язуючи вузол – ви буквально скріпляєте свій союз, обіцяєте завжди бути разом та підтримувати один одного. В залежності від ваших побажань ви можете скріпити вузлом ваші руки, або ж символічно зав’язати вузлик, тримаючи різні кінці мотузки чи стрічки. Після весільної церемонії ви можете зберегти вузлик як сімейну реліквію, вставивши її у рамку, або ж використавши як елемент декору.
  5. Імена незаміжніх на підошвах туфельок. Ця традиція скоріш жартівлива, але все-рівно несе в собі певний символізм. Наречена пише імена своїх незаміжніх подруг та родичок на підошвах весільних туфельок. Чиї імена швидше зітруться під час весілля – ті дівчата першими вийдуть заміж.
  6. Танець нареченої з батьком. Ця традиція є дуже красивою, хвилюючою і нікого не залишає байдужим. Саме в цей момент дівчата розуміють, що їхнє життя кардинально міняється. Це хороша нагода виразити любов та вдячність своїм батькам.
  7. Зняття фати. Досить красива та зворушлива традиція, яка сягає давнини. Зняття фати та покриття голови нареченої хусткою символізує перетворення дівчини на заміжню жінку. Після того, як зняли фату, наречена повинна перетанцювати з усіма незаміжніми дівчатами, прикладаючи до кожної фату під час танцю.
  8. Вішання замка. Сьогодні ця традиція дуже популярна, особливо у містах, де є багато мостів. Суть її полягає у скріпленні клятви маленьким замочком, на якому вигравірувана дата весілля та імена молодих. Цей замочок прикріпляють до поручнів на мості, а ключики викидають у воду.
  9. Посадити дерево. Ще в часи наших предків молоді садили дерево, яке символізувало початок сімейного життя, благополуччя та щастя вдома. Традиція саджання дерева – це затишна сімейна церемонія, на якій присутні усі близькі вам люди. На саме деревце можна зав’язати стрічку з датою вашого весілля. Погодьтеся, що це надзвичайно приємно – прийти до цього дерева через декілька років і побачити, що воно розрослося та приносить плоди.
  10. Передача сімейного вогнища. Вогонь є символом початку сімейного життя. Тому ця традиція символізує передачу батьківського тепла, щастя, удачі новоствореній сім’ї. Цей обряд здійснюється за допомогою трьох свічок, одну з яких тримають молодята, а дві інші – їхні батьки. Таким чином, батьки одночасно запалюють свічку молодих – що означає передачу вогню від їхніх сімей.
  11. Переносити молоду на руках через поріг дому. Ця традиція має дві інтерпретації. Згідно першої, молоду потрібно перенести на руках, щоб обдурити злих духів, аби ті не викрали молодої дружини. Згідно другої, молода може зашпортатися за поріг і таким чином накликати негаразди в їхній новий дім.

Звичайно, весільних традицій ще є дуже багато. Але важливо, щоб обрані вами традиції дарували вам позитивні емоції та хороші спогади. А також несли в собі той символізм, який ви хотіли в них вкласти. Тож не зупиняйтеся на загальновідомих обрядах, видозмінюйте їх під себе та самі створюйте традиції, які ляжуть в основу вашого щасливого сімейного життя!

Традиційне весілля у Львові

Традиційне українське весілля вражає своєю насиченістю: багато обрядів, що мають глибоке коріння, проводяться і зараз, не дивлячись на те, що третє тисячоліття переповнене сучасними технологіями. Краса кожного з них незмінна, все більше молодят сьогодні використовують бодай один з обрядів на весіллі у Львові.

Підготовка до весілля

У традиції українського весілля можна закохатися одразу. Одна з них, яку можна сміливо назвати навіть ритуалом, – прихід сватів (старших чоловіків з родини нареченого) у будинок майбутньої дружини. Тут прекрасно все – і розмови, і особливі страви, що ставлять на стіл, і, звичайно ж, гарбуз, якщо молодик його заслужив. Цікаві подробиці стосуються подарунків, а також традиційного розрізання хлібини наприкінці сватання, що символізує домовленість з обох сторін.

Не менш цікавий ще один довесільний обряд – оглядини. Дивлячись на назву, можна здогадатися, що у ході його наречена мала показати себе з кращої сторони – яка вона господиня, рукодільниця. Величезну роль тут грає майбутня свекруха, адже саме вона оцінює свою невістку. Якщо оглядини завершилися добре, розпочинають заручини – ще один обряд, що прийшов до нас із давніх давен. Головна його дія – перев’язування двох рук рушником, отже віднині це пара!

У «Варшаві» зможуть організувати українське весілля, традиції якого широко відомі. Ми запропонуємо доречне меню ресторану та оздоблення банкетного залу, а також внесемо традиційні обряди у сценарій святкового вечора.

До передвесільних традиційних подій відносять і дівич-вечір. Отже, наречена збирає подруг, аби попрощатися зі своїм дошлюбним життям. У давні часи цей вечір проводили у лазні, до обов’язкових обрядів належало омовіння нареченої. Дівчина ж повинна була трохи погорювати й поплакати, але так, щоб на ранок очі її не були червоними від сліз. Також визначною традицією є плетіння гілочки зі стрічками – наречена робила її у цей же вечір, а потім встановлювали гілку на столі молодят.

Львів – сучасне європейське місто, але українські традиції тут шанують та поважають. З покоління у покоління їх передають, а найбільш цікаві на Львівщині обов’язково включають у сценарії свят.

Важливі події у день весілля

Початком самого весілля в давнину вважали викуп. Ця традиція існувала навіть у радянські часи, а зараз вона є окрасою святкового дня – гумор, подекуди навіть хитрість, гарний настрій всіх учасників викупу задають тон весіллю. Хороший наречений не шкодує грошей для своєї красуні, яку забирає з батьківської хати, а родичі та друзі з її боку вміють ці гроші отримати. Але відкупитися купюрами не вийде, адже наречений має продемонструвати свої якості – розумові, фізичні тощо.

Українське весілля у Львові можна організувати дуже цікаво, якщо взяти у програму такі обряди:

Поливання води під ноги молодятам. «Чоботи» за участю нареченого та його тещі. «Хліб – сіль». Традиційне розплітання коси нареченої.

Весільний рушник та коровай

Одна з українських традицій, яка успішно інтегрується навіть у сучасні стилі – рушник та коровай. Перший вишиває наречена (сьогодні це вже не завжди так), а другий випікає мама, вкладаючи у ритуальну хлібину свою душу та побажання парі. У парі вони складають символ щасливого життя у достатку. На короваї викладають фігури з тіста – колосся пшениці, листки калини, кільця. Кожна фігурка символічна, а кожна господиня в Україні мріє спекти найкрасивіший коровай у світі.

Традиції українського весілля дозволяють зробити свято незабутнім, красивим та пам’ятним. Звертайтесь до нас у «Варшаву», і ваше весілля буде яскравим та цікавим, ми проведемо його у Львові у кращих традиціях!

«Чиє весілля, того й музики» або українські весільні традиції

Українське весілля завжди відзначалось урочистістю та вважалось одним з найпрекрасніших свят в нашій культурі. Українці завжди вирізнялися своєю оригінальністю та нетрадиційними підходами, тому й весілля наших предків були надзвичайно насиченими та колоритними. Традицій та обрядів було на стільки багато, що в деяких регіонах весільна трапеза могла тривати тиждень.

Традиції та ритуали пов’язують разом століття. Сьогодні багато наречених надають перевагу різноманітним звичаям і смачним традиційним стравам.
В Україні весілля колись святкувалося три дні. Походження українського весілля занурене у таємниці та ритуали східного обряду християнства. Ось деякі з них:

Благословення

За кілька годин до того, як пара відправляється в церкву, наречена і наречений просять у своїх батьків благословення в будинку батьків нареченої. Молода пара стає навколішки на вишитий рушник перед батьками. Зазвичай, старости тримають ікони Ісуса Христа і Діви Марії, загорнуті у вишитий рушник. Батьки благословляють своїх дітей, бажають їм щасливого, радісного, багатого і здорового життя разом. Батьки тримають коровай як символ того, що дві сім’ї офіційно стали однією.

Церемонія

На відміну від більшості західних весільних церемоній, в українській традиції батько нареченої не “видає” свою доньку. Так історично склалося, що рівність і єдність була віковою традицією. Український наречений і наречена входять до церкви разом рука об руку, як добровільні і рівноправні чоловік та дружина.
Вся церемонія, за винятком проповіді, відбувається у формі пісні. Св. Августин одного разу сказав: «Хто молиться та співає – той молиться двічі». Ці слова припали українцям до душі.

Вінчання

Під час вінчання священик зустрічає молоду пару при вході в церкву і починається церемонія. Перед тим, як зайти, наречений і наречена заявляють священику, що вони вступають до шлюбу зі своєї власної волі. Потім священик благословляє обручки і одягає їх на пальці нареченого і нареченої (традиційно на праву руку). Після цього священик бере обидві руки і веде їх до вівтаря, символізуючи, що Бог веде їх у шлюб .
Український вишитий рушник, на якому стоятиме пара, стелять перед вівтарем. Він символізує надію на те, що молодят ніколи не спіткає бідність або те, що вони “ніколи не стоятимуть на голій землі”. Після вінчання пара і далі буде використовувати весільний рушник для того, щоб прикрасити ікони або для першого спільного Великоднього кошика.
Традиційно, хто перший стане на рушник, той буде головою сім’ї. Проте, українська народна мудрість говорить, що «Чоловік – голова, жінка – шия: куди шия поверне, туди голова й дивиться».

Старости

Старости є учасниками весілля, зазвичай друзями або членами родини (по одному від кожної сторони або хресні батьки ), які мають особливу роль у святкуванні. Вони є офіційними свідками шлюбу. У далекому минулому, старости були сватами . Сьогодні їхні обов’язки обмежуються проведенням весільної процесії, а також вони несуть ікони Ісуса і Діви Марії в церкву. Ці ікони супроводжуватимуть подружню пару до їхнього будинок і будуть висіти на видному місці, символізуючи духовний центр родини.

Зв’язування рук

Під час церемонії руки наречених зв’язують вишитим рушником, щоб показати їх злиття в одне ціле. Потім священик веде пару навколо тетраподу (малого вівтаря) тричі (як знак Святої Трійці). Ця хода символізує те, що шлюб є нескінченною подорожжю, яка повинна бути на чолі з Христом. Це – перші кроки, які молода пара робить як чоловік і дружина.

Спільна чаша

Подружжя робить три ковтки (як символ Трійці) із срібної спільної чаші, яка нагадує нам про диво в Кані і символізує єдність життя – життя , яке повинне бути розділене порівну на двох – в горі і в радості.

Свічки

Наречені тримають свічки протягом усієї церемонії вінчання. Вони символізують те, що Христос є для нас промінцем світла.

Коронація

Коронація – красива і божественна частина української весільної церемонії. Наречені кладуть свої праві руки на Євангеліє, обмінюються обітницями і вступають до шлюбу в очах Господа. Корони тримають дружба і дружка над головами наречених. Ці корони символізують, що вони будуть королем і королевою у своєму власному сімейному королівстві.
У західноукраїнській традиції, вінки, сплетені з мирту або барвінку замінюють корони. Вони є символом любові, чистоти і родючості.

Весільний прийом або ласкаво просимо!

Українське весілля починається з церемонії зустрічі наречених біля входу в святкову залу. Батьки і старости зустрічають молодят з підносом із символічними подарунками: хлібом, сіллю, медом і вином. Хліб означає щедрість природи, сіль є життєвою потребою, мед – солодкість життя і вино – процвітання. Новостворена сім’я об’єднується у тості. Лише тоді тамада запрошує наречених в зал.

Коровай

Коровай є традиційним весільним хлібом, який занурений у символіці. В Україні він займає місце весільного торта, однак сучасні наречені часто вибирають і одне, і інше. У давнину, він випікався усіма сільськими жінками, що виражало підтримку для молодят. Жінки співали весільні пісні і ділилися своїм життєвим досвідом з нареченою та давали їй свої поради щодо подружнього життя.
Коровай прикрашають орнаментом з випеченого тіста: два голуби, що відображають пару, соснові шишки, які символізують родючість та інші прикраси, щоб представляти сім’ю і друзів. У центрі короваю – дерево життя, що означає життя, любов, надію і будівництво нового гнізда. Вся композиція оточена вінком із барвінку – символом любові і чистоти. Коровай кладуть на видному місці на вишиту скатертину. Барвінок і мирта скручуються разом в віночки. Інші прикраси – пшениця, маки, ромашки, волошки і барвисті стрічки збагачують коровай.

Зняття фати

Ця традиція зараз переживає своє відродження. Ближче до закінчення свята, мати нареченого знімає нареченій фату і одягає хустину, як символ того, що її покидає статус «дівчини» і вона стає заміжньою жінкою. Заміжня жінка, за традицією, не може носити вінок. Під час цього співаються спеціальні народні пісні. Потім наречена перетанцьовує з усіма незаміжніми дівчатами, кладучи їм на голову фату,. як побажання, щоб кожна з дівчат також знайшла свого супутника життя.

Поправини

За українською традицією, весілля є триденною справою. Наступного дня після весілля, батьки нареченої пригощають гостей обідом. Метою поправин є привітати наречених з їхнім першим днем в якості подружньої пари. Ця традиція в сучасній інтерпретації триває і донині.

Середньовічні традиціі весілля

Доба Середньовіччя схована від нас пеленою століть, але романтичний дух того часу захоплює і вабить досі. Шляхетні лицарі у коштовних латах, прекрасні дами в розкішних уборах, турніри і полювання, звитяга і честь. І звичайно любов, за яку віддавали життя. За любов не шкодували маєтків, за один погляд чарівної панни сходилися в нещадному поєдинку, за честь дами воювали цілі королівства, а весільні бенкети були такі гучні, що їх відголоски дійшли до нас. Про таке кохання складали балади, їх переспівували, записували, завдяки чому сьогодні нам відомо, як же відбувалося весілля в ті далекі часи.

Часто для того, щоб отримати згоду жаданої панни, лицарі проходили випробування. На змагання допускалися молоді шляхтичі, рівні за честю. Билися на мечах або списах. Метою було перемогти у турнірі, а наречена ставала таким собі гран-прі. Також відомий звичай – загадувати загадки. Це було дуже поширено по всій Європі. І багатенно молодих дворян ламали собі голови в надії справити враження на даму серця і отримати згоду на шлюб.

Договори про згоду закріплювалися коштовними подарунками з обох сторін. Наречена одягала на руку перстень, а лицар отримував хустину з її вензелем або рукавичку. Подарунки отримували члени сім`ї і, навіть, прислуга – гроші або солодощі. Герольди оголошували про цю подію.

В ті часи не обов`язково було йти в храм, щоб обвінчатися. Священник міг провести церемонію весілля будь-де. Шлюб укладали в тронному залі замку, але часто і на природі, прикрасивши дерево, під яким проходила церемонія, квітами і травами, щоб захиститися від чарів і улестити духів. В ці вінки обов`язково впліталися голівки часнику, омела і чебрець.

Весільні бенкети проходили гучно. На столах переважно м`ясні страви, багато пили. Музики і блазні розважали гостей. В розпалі свята молодих проводжали в спальню. Для того, щоб переконатися, що шлюб відбувся, гості чекали на підтвердження: наречений демонстрував підв`язку. Це була досить інтимна частина жіночого туалету і тому слугувала вагомим доказом. Підв`язка кидалася дружкам. Після цього молодятам дарували подарунки.

Наступного дня бенкет продовжувався. Влаштовувалися ігрища, змагання. А молоді на конях у супроводі рідних об`їжджали свої володіння, щоб усі побачили нових господарів.

В вельможних родинах, які мали землі і статки, шлюби влаштовувалися швидше з політичних міркувань, ніж через щирі почуття наречених. Це примножувало маєтки і підсилювало вплив та статус обох родин. Почуття до уваги не бралися, що ставало причиною частих випадків викрадення нареченої. Викрадали молодих панн і, навіть, заміжніх жінок. На такі рішучі дії штовхала сильна, але безнадійна любов. При цьому шляхтичу допомагали друзі, або брати. При спробі завадити викраденню старалися заплатити викуп, часом дуже великий, щоб уникнути сутички.

Дивовижно, що деякі звичаї, навіть, втративши первісну ціль, все-таки дійшли до нас через роки і століття.

Весільні традиції та звичаї

Старовинні, можна сказати навіть, стародавні весільні обряди, традиції, звичаї, яких дотримувалися в такій урочистій церемонії наші мудрі предки. Багатовікова мудрість перейшла і до нас. У нас є свобода рішення дотримуватися старих звичаїв і традицій або просто почитати про них для загального розвитку.

Весільні традиції, звичаї і обряди

Щоб молоді не потребували грошей, наречений за традицією повинен покласти в правий черевик монету, яку потім молода сім’я зберігає як важливу сімейну реліквію!

Наречений і наречена закріплює за давнім звичаєм на святковому весільному одязі англійську шпильку голівкою вниз, це необхідно зробити від пристріту (поганого ока). Наречена вішає шпильку на низ сукні, зсередини, наречений зміцнює шпильку в тому місці, де у нього бутоньєрка, але це потрібно зробити так, щоб шпильку не було видно.

Обов’язкова і дуже популярна і в наш час традиція щодо наряду нареченої — особливі предмети гардероба молодої.

В день весілля наречена обов’язково повинна надіти:

  • щось нове,
  • щось з «чужого плеча» (окрім фати, рукавичок, нижньої білизни і панчох),
  • щось ношене.

Від пристріту на подолі плаття або будь-якому прихованому від очей місці необхідно зробити пару стібків синіми нитками.

Дівчатам заміж виходити необхідно обов’язково в туфлях, у яких закриті і носок, і п’ята, щоб щастя з хати не спливло.

Безпосередньо до урочистої церемонії наречена не повинна бачити себе в дзеркалі повністю в весільному вбранні. Це погана прикмета. Але можна дивитися у дзеркало, наприклад, без фати або без рукавичок.

Вуаль на обличчя одягається від пристріту. У церкві або РАГСі фату вже можна відкинути.

Слідкуйте за тим, щоб ніхто не поправляв одяг на майбутніх молодятах.

Перед весільним столом молоді повинні за старим звичаєм розбити тарілку і разом взявшись за руки переступити через осколки. Робиться це для того, щоб молоді сім’ї в шлюбі не сварилися.

Весільний торт за старовинною традицією розрізає наречена, а наречений підтримує ніж. Найкрасивіший шматок торта наречений кладе на тарілку своєї судженої, а наступний шматок торта наречена підносить свому чоловікові. Вже після цього можна нарізати торт для гостей. Прикмета означає взаємну згоду і взаємодопомогу закоханих.

Танцювати на власному весіллі молодята повинні тільки разом, виняток становлять лише батьки. Після танцю зі своїми дітьми батьки повинні підвести молодят один до одного і знову з’єднати їх.

Гарна традиція: зв’язати стрічкою дві пляшки шампанського і залишити їх на святкування річниці весілля, цілком ймовірно, що разом з річницею подружжя відзначить і народження першої дитини.

За весільними прикметами молодят повинні зустрічати з хлібом-сіллю, при цьому наречений і наречена повинні відкусити по шматку хліба. Хто відкусить більший шматок і з’їсть його, той і буде в домі господарем.

Після весільної церемонії самий шанований або старший в сім’ї повинен тричі обвести молодих навколо весільного столу. За слов’янськими традиціями цей обряд символізує вічний зв’язок чоловіка і дружини.

Средневековые традиции свадьбы

Традиции Средневековья скрыты от нас пеленой веков, но романтический дух того времени захватывает и влечет до сих пор. Благородные рыцари в тяжелых латах, прекрасные дамы в роскошных нарядах, турниры и охота, победы и честь. И, конечно, любовь, за которую отдавали жизни. За любовь не жалели имений, за один взгляд прекрасной девушки сходились в беспощадном поединке, за честь дамы воевали целые королевства, а свадебные пиры были такие громкие, что их отголоски дошли до нас. О такой любви составляли баллады, их перепевали, записывали, благодаря чему сегодня нам известно, как же происходила свадьба в те далекие времена.
Часто для того, чтобы получить согласие любимой девушки, рыцари проходили испытания. На соревнования допускались молодые шляхтичи, равные по чести. Бились на мечах или копьях. Целью было победить в турнире, а невеста становилась неким гран-при. Также известен обычай — загадывать загадки. Это было очень распространено по всей Европе. И много молодых дворян ломали себе головы в надежде произвести впечатление на даму сердца и получить согласие на брак.
Договоры о согласии закреплялись ценными подарками с обеих сторон. Невеста надевала на руку кольцо, а рыцарь получал платок с ее вензелем или перчатку. Подарки получали члены семьи и даже прислуга — деньги или сладости. Герольды объявляли об этом событии.
В те времена не обязательно было идти в храм, чтобы обвенчаться. Священник мог провести церемонию свадьбы в любом месте. Брак заключали в тронном зале замка, но часто и на природе, украсив дерево, под которым проходила церемония, цветами и травами, чтобы защититься от злых чар и задобрить духов. В эти венки обязательно вплетались головки чеснока, омела и тимьян.
Свадебные банкеты проходили громко. На столах в основном мясные блюда, много пили. Музыканты и шуты развлекали гостей. В разгар праздника молодых провожали в спальню. Для того, чтобы убедиться, что брак состоялся, гости ждали подтверждения: жених демонстрировал подвязку. Это была достаточно интимная часть женского туалета и поэтому служила весомым доказательством. Подвязка бросалась дружкам. После этого молодоженам дарили подарки.
На следующий день пир продолжался. Устраивались игрища, соревнования. А молодежи на лошадях в сопровождении родных объезжали свои владения, чтобы все увидели новых хозяев.
В знатных семьях, которые имели земли и состояния, браки устраивались скорее по политическим соображениям, чем через искренние чувства молодоженов. Это приумножало имения, усиливало влияние и статус обеих семей. Чувства во внимания не принимались, что становилось причиной частых случаев похищения невесты. Похищали молодых девушек и даже замужних женщин. На такие решительные действия толкала сильная, но безнадежная любовь. При этом шляхтичу помогали друзья, или братья. При попытке помешать похищению старались заплатить выкуп, временами очень большой, чтобы избежать столкновения.
Удивительно, что некоторые обычаи, даже потеряв первоначальную цель, все-таки дошли до нас через годы и века.
Традиції українського весілля

У данной публикации еще нет комментариев. Хотите начать обсуждение?

Написать комментарий
Имя:*
E-Mail:
Введите два слова, показанных на изображении: *