Козацьки звичаи и традиции

Козацьки звичаи и традиции

Перші поселення козаків на порогах Дніпра з’явилися наприкінці ХV століття. Сюди тікали переважно селяни від панського гніту.

Хоча перший прототип майбутньої Запорізької Січі як військового укріплення започаткував шляхтич та магнат Дмитро Вишневецький на острові Мала Хортиця. Загалом з ХVI до XVIII століття існувало 8 Запорізьких Січей.

Усі вони зводилися за схожим принципом. Обиралося найбільш зручне місцерозташування на берегах Дніпра, зазвичай, острів. Територія Січі обводилася земляними валами та частоколом. Між ним ставилися гармати.

За укріпленнями в самісінькому центрі була площа з церквою. Тут приймалися усі рішення. Дещо збоку зводилися курені – своєрідні казарми козаків.

Козаки доволі шанобливо ставилися до жінок, але місця їм на Січі не було. Щоб стати повноцінним козаком та потрапити на Січ чоловікові треба було пройти цілий обряд, який іноді передбачав відверті знущання. Він складався з двох основних етапів. Перший – заприсягнути на вірність козацькому товариству та прийняти християнську віру. Другий – освоїти козацькі звичаї та військову справу. Останній етап вирізнявся особливими випробуваннями: прислуговуванням перед бувалими козаками, харчування бридкою їжею, їзда верхи на необ’їждженому коні, спускання на човні порогами Дніпра (своєрідний рафтинг) та інше.

Завершувалася посвята участю в поході та перейменування новачка у козака з відповідним колоритним прізвиськом. Цікаво обирали козаки й старшину на Січі – отаманів, писарів, суддів. Також існував особливий обряд, який включав лайку та погрози в бік претендентів, вимазування їх у піску. Кожен з походів чи початок війни козаки відзначали салютами з гармат та музикою з танцями.

Після повернення на Січ обов’язково відправлялася служба в церкві та поминальні літургії за загиблими. Особливою містикою були оповиті майстерність у бої та подвиги окремих козаків. Їх називали воїнами-крірами, або характерниками. Вони були майстерними у перевтіленнях, розвідці та володінні мечем, а також вирізнялися гострим розумом та хитрістю.

Пройнятися духом тих часів можна і зараз, завітавши на мальовничий острів Хортиця, де знаходиться музей «Запорізька Січ». У ньому вкрай точно переданий увесь побут козаків.

Дізнатися ж більше про звичаї українського козацтва та невідомі місця України можна за посиланням, де також можна розповісти про найбільш мальовничі куточки країни. На сайті можна стати учасником проекту I love Ukraine, поділившись враженнями від найулюбленіших українських місць та краєвидів, відправивши фото навіть з мобільного на короткий номер 380 у MMS повідомленні. Проект I love Ukraine створений, щоб розповісти всьому світу про Україну, про її тисячолітні фортеці та палаци, про таємничі замки і дивовижні краєвиди, тому на сайті можна знайти інформацію та фотографії з різних куточків України, від Карпат до Донецького кряжу, від Чернігова до Кримських гір. Участь у проекті безкоштовна.

Традиції та звичаї козацтва — сучасному українському війську

«Традиції та звичаї козацтва — сучасному українському війську» саме під такою назвою, на базі Військової академії (м. Одеса), відбулася інформаційно-патріотична акція за участю офіцерів-викладачів, курсантів, представників науково-освітніх закладів, молодіжних організацій, регіональних засобів масової інформації, а також військових артистів. Захід присвячений відродженню традицій українського козацтва

Під час інформаційно-патріотичної акції учасники обговорили актуальні питання пов’язані із активізацією процесу військово-патріотичного виховання молоді на козацьких традиціях. Було наголошено на важливості створення у ЗМІ і суспільстві героїчного образу українського воїна, як нащадка козацької слави.

Далі, завдяки цікавому екскурсу у минуле майбутні офіцери та журналісти змогли дізнатися від науковців чимало цікавих фактів із історії українського козацтва, а також ознайомитися зі зразками зброї та військової амуніції лицарів козацької доби.

Завершилася інформаційно-патріотична акція концертною програмою представленою улюбленими козацькими піснями та запальними танцями.

За словами заступника начальника Військової академії з виховної роботи полковника Сергія Пальчика проведення подібних інформаційно-патріотичних заходів обов’язково сприятиме відродженню козацьких рис і чеснот у сучасної молоді.

— Промайнули століття, але козацькі традиції і надбання і сьогодні продовжують жити в сучасному війську України. Нинішні захисники Батьківщини — учасники АТО так як і українські козаки переймаючи у своїх супротивників озброєння, тактику ведення бою, військову термінологію, деякі традиції і звички досягають успіху в бою, здобувають нелегку перемогу, — підкреслив офіцер.

Запорозькі козаки: їх обряди та звичаї

  • Відгуки :
  • Переглядів: 20794
  • Запорозькі козаки: їх обряди та звичаї

У реєстрового та запорізького козацтва, як і у решти професійних груп Середньовіччя загалом, з часом виникла і запрацювала своя власна обрядовість. Вона проходила через всі сфери діяльності, та й життя також. Ймовірно, що середовище запорізького козацтва виробило їх в останні часи існування Січі, та цілком можливо, що більшість з них сформувались і набагато раніше. Обряди та ритуали козаків були напряму пов’язані з тим зайняттям, що складало їх життя – військовою справою. Вона проходила через весь їх побут, виявлялась в усьому, що їх оточувало.

Обряди прийому та посвяти в козаки також мали характер військових дій. Спочатку йшла перша фаза цієї своєрідної ініціації – хлопець відокремлювався від громади та йшов у світ. Супроводжувалось це відповідними обрядами – майбутній запорожець проводився «на той світ». Коли новий воїн приходив на Січ, він також проходив обряди, тільки вже прийому. Вони включали урочисту присягу товариству, на вірність та прийняття православ’я у випадку, якщо молодик був іншої віри. Отримавши статус «молодика», воїн навчався військової справи, знайомився та навчався дотримуватись правил повсякденного життя в громаді та поведінки справжнього козака. На цей період молодика всіляко принижували, підкреслювали його залежний стан, в поведінці, взаємовідносинах і навіть в зовнішньому вигляді. Так проходила друга фаза як перехідна до наступної. Зараз молодики були об’єктом для биття, принижень, виконували дрібні та інколи навіть принизливі доручення, були служителями при старшині та інших козаках, які вже мали певний високий статус.
Стати козаком-запорожцем було не так вже й легко: іспит міг бути з вживання доволі бридкої їжі, їзди на дикому коні. До іспиту могло входити завдання пройти над Дніпровою кручею напідпитку по колоді, або пропливти на човнах по Дніпру, випробувалась винахідливість юнака та багато інших незвичних та складних завдань. Тільки пройшовши через всі ці іспити з честю, ініціант міг бути допущений до морського походу на турків. Коли ініціація вважалась успішно пройденою, новий козак був прийнятий до одного з куренів Січі і приймав нове ім’я – це означало його нове народження вже не як простої людини, а як січового козака.

Козацькі ради запорожців також проводилися у супроводі обрядових дій, як і курінні та паланкові сходки. Ради загальні намагались провести в святкові дні, наприклад, 1 січня, 1 жовтня – на свято Покрови, другій та третій день Великодня. Окремо при потребі збирались термінові ради – якщо виникала якась важлива справа, що потребувала вирішення. Початок ради був ознаменований ударом довбиша в литаври, осавул виносив січовий прапор (хоругви) та ставив його біля церкви на площі. В центр ставала старшина, навколо розміщувались козаки, і обмінювались привітаннями, кланяючись один одному.

Виборна рада мала також свої звичаї. Коли кошовий отаман та старшина складали свої повноваження, кошовий покладав булаву на шапку, що лежала біля прапора, писар, суддя та осавул складали чорнильницю, печатку і палицю. Шляхом обговорення визначався новий кандидат, запорожці виводили його на площу з куреня, де він перебував до того, йому вручали булаву, а обираний мусив був двічі від неї відмовитись. В цей час довбиш бив святкову честь обраному. Серед ритуалів також могли бути такі, що принижували честь та гідність претендента – такі були ініціації посадових осіб. Так, наприклад, коли кандидата виводили, його супроводжували лайкою, погрозами, що також входили в ритуал, під час ритуалу сипали пісок на голову, вимащували її землею. Так проводились вибори судді, осавула, писаря, курінних та старшин.

Військові дії козаків теж супроводжувались обрядами та ритуалами. Наприклад, коли вирішували починати військові дії, грала військова музика та лунав гарматний салют. Таким самим чином проводили зустріч військових послів, що приїжджали з сусідніх держав, і так же їх проводжали. Коли козаки вирушали в похід, на щоглі чайки командир ставив прапорець і ним подавав сигнали решті козаків. Поява прапора також означала початок або кінець битви. Повернення козаків з будь-яких військових походів супроводжувалось подячною церковною службою та поминанням загиблих.

Календарні свята козаки та селяни святкували по-різному. Селяни, наприклад, зустрічали свята аграрними обрядами, тому що саме вони були напряму пов’язані з їх сферою діяльності та життям. У козаків такі дні відмічались святковою церковною службою та хресними ходами. Водохреща козаки святкували салютом з рушниць та гармат. Різдво або Великдень були пов’язані з привітанням кошового та старшини, також їм дарували подарунки. На всі свята дуже часто відбувались кулачні бої.

Але були і такі козаки, які справляли традиційні обряди, пов’язані з аграрною сферою діяльності. Це були ті, що мешкали по зимівниках. Враховуючи те, що козакам були притаманні полювання та рибальство, і дії запорожці виконували обрядові, пов’язані з цими зайняттями. Наприклад, задобрювали духів, що володіли стихіями, або приєднували рибальські та мисливські роботи з календарними обрядами. Також не були чужими від магічних дій, які мали на меті забезпечити успіх тим, хто займався цими промислами. Під час війни до певних дій прив’язували обрядові дійства та замовляння, адже вони могли вберегти козака від кулі, ворожої шаблі, могли надати допомогу в перемозі над ворогом.

Деякі з обрядів, про які вище йшла мова, відомі дослідникам із джерел XVI століття, щось зафіксовано трохи пізніше, дещо взагалі було реконструйовано вченими та етнографами. Однак як би там не було, але є всі підстави стверджувати, що козацька обрядовість формувалась одночасно з формуванням та розвитком військового козацтва.

Традиції та звичаї українських козаків

Козаки – славні лицарі, воїни, які жили згідно своїх устоїв, традиції. Козацтво створило неймовірний культурний пласт. Якими ж були побутові звички козаків, як і де жили ці славетні воїни, яких традиції дотримувалися? Цікаві факти з історії українських козаків читайте в цій статті.

Статус козака
Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.

Освіта
Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах.

Жінка козака
По поведінці жінки оцінювався сам козак. Чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов’язки були строго розмежовані і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою. Жінка, незалежно від свого статусу в сім’ї, була нейпершою людиною для захисту, тому, що вона – майбутнє козацького роду.

Самітники-козаки
Козаки нерідко залишалися холостяками. Холостяцькому життю «сприяли» постійні війни – люди просто не встигали створити сім’ю. Ті ж, хто віддавав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися.

Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів.

Народження сина у козака
Народження хлопчика для козака – справжня радість… І справжнє горе для матері. Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба»: матір, яка вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів, щоб надивитися на свою кровинку, боячись, що більше ніколи його не побачить, не була вигадкою.

Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. І подарунки йому були відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но» – команда стріляти і наказ коню рухатися вперед.

Важка вдача та строгість
Строгість козаків на людях легко пояснюється їх способом життя. Козаки не були надлюдьми, і в боях теж зазнавали втрат, нерідко значних. Їхні дружини могли голосити чоловікам, мовляв, «ніколи під руку мене не візьмеш, не притулишся до мене, дитини не приголубити – як дикун!». У душі козаки відчували сором за те, що вижили в битві, де померли їхні товариші.

Ставлення до старших
Не важливо, хто перед козаком – старий жебрак або старий отаман, повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об’єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу, молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими. Якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вставали, а зустрічаючи старого на вулиці – кланялися.

Козаки та гості
Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім’ям, ані місцем, звідки він прибув – це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня – він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що поважають гостя, як і самі козаки.

Борг
Разом з тим, козаки вважали, що борг – гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність – борг, за який треба відплатити тим самим.

Вбрання
Одяг – друга шкіра козака. Він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об’єктом загальних насмішок.

Ставлення до алкоголю
Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П’яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу. Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю.

Байки у козаків
Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні.

Крадіжки
Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов’язком.

Кінь у козаків
Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – найкращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.

Злочин та покарання на Січі
Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну.

Оригінальні подарункові чашки (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Бійки
Нанесення тілесних пошкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла.

Витверезник
Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще.

Популярне покарання
Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.

За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.

Козацькі розваги
Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.

Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися дві групи козаків, шикувалися один проти одного. Козаки трималися зціпленими у лікті руками по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її.

Співи та танці
Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди.

Риболовля та мисливство
Гуртова риболовля і полювання часто виступали не тільки матеріальним промислом, а й цікавою забавою. У випадку риболовлі змагались у часі непорушності й тиші з вудкою. Особливо цікавим для козаків було, сидячи у човні, влучно цілити у рибу навколо багром чи простим списом. Полювали рушницею і луком на звіра чи птаха. Так тренувалась влучність і нервова витривалість, вміння безшумно ходити по лісу, що особливо цінувалось у пластунів.

Звичаї та традиції козаків

Статус молодика та джури
Новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп’яхом» на коні сидіти, виконувати гопак, який колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Крім того, козак розвивав у собі силу й спритність. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами.

Іспит на звання запорожця
Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з’їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду. Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися.

Родина та виховання козака
Мати і батько залишалися «іконами», без дозволу яких діти не сміли навіть приступити до роботи. Неповага до батьків була ледве чи не гріхом смертним, а про весілля без батьківської згоди молоді люди навіть подумати не могли.

Жінка козака
По поведінці жінки оцінювався сам козак. Чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов’язки були строго розмежовані і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою.
Жінка незалежно від свого статусу в сім’ї була нейпершою людиною для захисту, тому, що вона – майбутнє козацького роду.

Самітники козаки
Козаки нерідко залишалися холостяками. Холостяцькому життю «сприяли» постійні війни – люди просто не встигали створити сім’ю. Ті ж, хто віддавав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися.
Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів.

Народження сина у козака
Народження хлопчика для козака – справжня радість… І справжнє горе для матері. Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба»: матір, яка вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів, щоб надивитися на свою кровинку, боячись, що більше ніколи його не побачить, не була вигадкою.
Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. І подарунки йому були відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но» – команда стріляти і наказ коню рухатися вперед.

Авторитет віку
Крім того, при старших не дозволяли сидіти, курити люльку і говорити без дозволу. Лихословити і перечити старшому – нечуваний злочин тих років! Неввічливо було обганяти старшого за віком – обов’язково треба спитати дозволу, аби пройти повз нього. В хату вперед пропускали старших.
Варто також відзначити, що літні люди мали великий авторитет: одного їх слова було достатньо, щоб вирішити будь-який конфлікт «молодих», будь то бійка чи суперечка.

Відносини між козаками
Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!», «Здорово, козаки!», на що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками.

Житло та молитва
Заходячи в будинок, козаки обов’язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов’язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме.
Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім’ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже». Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польової роботи. Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім: вони обов’язково спочатку запропонують їжу та випивку тому, хто сидить поруч, а потім тільки самі скуштують харчі; обов’язково допоможуть підняти те, що впало, допоможуть щось донести до потрібного місця. Козаки ніколи не відмовляли в милостині, бо гріх.

Ставлення до алкоголю
Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П’яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу.
Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю.

Подарунки
При всій строгості, козаки дуже любили подарунки та гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов’язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості.

Злочини проти ворогів
Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців, але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже звичною справою. При всіх своїх перевагах, козаки були доволі жорстокими воїнами, їхні напади на сусідні держави подекуди були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь.

Боягузи
Козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів, до якого б роду вони не відносилися. Боягуз-ворог міг не розраховувати на легку смерть.

Обіцянки
Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки». Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників. Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті.

Кінь у козаків
Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.

Поховання
Коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією (навіть попереду рідні покійного) позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло), а збоку до сідла підвішували зброю козака.

Злочин та покарання на Січі
Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна.
Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну.

Зрада
За дезертирство, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав.

Витверезник
Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще.
За крадіжку чи розбій обвинуваченого теж очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.

Смертна кара

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

Популярне покарання
Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.
За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.
Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

Козацькі розваги
Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.
Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися дві групи козаків, шикувалися один проти одного. Козаки трималися зціпленими у лікті руками по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її.

Канат
Подібною козацькою розвагою ще можна назвати перетягування канату двома групами козаків. Нерідко, задля веселощів канат перетягували над багнюкою, калюжею чи струмком, куди потрапляли переможені під загальний регіт товариства.

Мішок
Ще один досить поширений вид козацьких розваг – стрибання у мішку. Дострибати першим до визначеної точки і не впасти – ось що мав зробити козак. Так тренувалась сила, витривалість, координація рухів та весь комплекс м’язів, що відповідав за їзду верхи.

Бої
Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо – у військовому середовищі. Козацтво не було винятком. Вищі шанси на перемогу мав не сильніший, а більш досвідчений козак, що не раз тикав дулі смерті і знав можливості свого тіла. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою.

Співи та танці
Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди.

Небезпечні розваги
Козаки розважались розколюванням поліняк за допомогою шабель, ними ж брились і фігурно нарізали овочі на куліш. Особливо ж вони полюбляли знімати шапки з голів товаришів за допомогою кулі з пістоля чи самопала. Важко уявити, якої витримки і вправності вимагали такі витребеньки. Завдання ускладнювалось вживанням алкоголю. Це дуже важливий момент, адже алкогольним сп’янінням імітувались зміни у психічному стані під час бою, при пораненнях і контузіях.

Люлька та тютюн
Козаки дуже цінували люльку і тютюн, які подеколи вважались ціннішими за жінку. Була така козацька розвага: знайти якийсь дуже міцний тютюн і смалити його, поки один з козаків не закашляється. Братчики потім довго кепкували з такого сіроманця.

13.03.2020 створений Прес-служба

12 березня у Бердянському державному педагогічному університеті відбулась презентація книги “Традиції та звичаї українських козаків XV-XXIст.” від автора з м. Маріуполь, нащадка старовинного козацького роду, кандидата історичних наук, ветерана військової служби, генерал-лейтенанта козацької організації “Всеукраїнське козацьке військо” Леоніда Головешки. У презентації взяли участь доктор історичних наук, професор БДПУ Ігор Лиман, завідувач університетської бібліотеки Світлана Білокінь, секретар координаційної ради козацьких організацій міста Бердянська Ігор Зубрицький, отамани та представники 7 козацьких організацій, викладачі та студенти БДПУ.

Автор книги Леонід Головешко презентував науково-популярне видання про традиції і звичаї українських козаків, розповів про свою військову, педагогічно-виховну роботу, ознайомив присутніх із історією написання серії книжок про українське козацтво, зокрема, про останню, яку було надруковано у грудні 2020 року. Документи та світлини українського козацтва, представлені на сторінках книги, мають пізнавальне та виховне значення. Професор БДПУ Ігор Лиман і секретар координаційної ради козацьких організацій Ігор Зубрицький розповіли про історію розвитку козацтва, козацькі традиції на Бердянщині, привітали Леоніда Головешка з виходом цінної книги і подякували від міської влади і БДПУ за таку плідну роботу. Були також виступи козацьких отаманів, відповіді на питання, автографи автора на сторінках видання.

Виступаючі після презентації були єдині в тому, що відповідна книга буде корисна для козаків, викладачів і студентів, вчителів і учнів, а також для тих, хто цікавиться, хоче знати і примножувати традиції та звичаї українського козацтва. Леонід Головешко після презентації підписав особисто кожному покупцю книгу за 50% її вартості. Зустріч організували доктор історичних наук, професор БДПУ Ігор Лиман та головний спеціаліст відділу організаційної роботи та внутрішньої політики виконкому Ігор Зубрицький за підтримки козацького отамана Павла Мусенка.

Відтворення традицій та звичаїв українського козацтва у художній літературі

Козацтво — це історії перлина,

Людини и вічності неоспорима суть,

Натхнення незбагненного це сила,

Його ніколи нікому з нас не забути.

У статті розкриваються такі поняття, як культура, звичаї українського козацтва, як у творчості конкретного письменника, так і в усній народній творчості (народні легенди, перекази та інш.).
Ключові слова: козацтво, культура душі та тіла, дружка.

Поняття духовність і патріотизм органічно з’єднані в Україні вії минулому, сучасному та майбутньому, особливо це стосується такого соціально-культурного феномена, як Козаччина. Стати козаком непросто, для цього необхідні не тільки сила, але й розум, сміливість, рішучість, душа…

З народних переказів відомо, що хлопчику, який хотів стати козаком, треба було витримати справжнє випробування: майбутні товариші брали його з собою в степи та наказували, наприклад,приготувати їжу (зварити кашу), а самі нібито уходили по справах. Хлопчик готував і чекав, але товаришів все не було. Справа в тому, що вони, сховавшись неподалік,уважно спостерігали за поведінкою майбутнього козака: якщо розгубиться, почне кликати, розплачеться врешті-решт, то не може він бути козаком – його стезя – інше життя. Якщо заспіває веселої пісні та почне їсти кашу, то це козак.

Однак не тільки завзятість й сміливість були основними рисами для українського воїнства. Козаки не були «жахливими завойовниками, кривавими розбишаками», як їх тлумачать деякі історичні джерела того часу. Для козацького воїнства найголовнішим критерієм була дисципліна. Командир, кошовий, отаман повинен бути авторитетом, людиною з Великої літери,саме такі люди увійшли не тільки до історії України, але і до світової історії, збагативши Ії своєю яскравою вдачею, мужністю, силою,патріотизмом, вірністю своїм принципам. Самійло Кішка. Славнозвісний Б.Хмельницький, легендарний Іван Мазепа та багато інших імен назавжди увійшли до історії нашої держави.

Крім того, важливу роль у виховані козака відіграє релігія, саме її канони підтримували у воїнах віру в своє праве діло, в себе , бо «з нами Бог». Тому в кожному козацькому полку обов’язково була «похідна церква» та служитель культу, що своєю поетичністю, вірою ставав для вояків тим палаючим серцем, що кидало їх до бою.

Найголовніше те, що можна назвати прообразом філософії екзистенціалізму. Ось повні моменти:

1) Кожна людина має право вибору, вже й несе відповідальність (навіть покару) за свій вибір.

2) Вжитті кожного виникають «кризові ситуації», від того, як людина «покаже» себе, який обере шлях й залежить її майбутнє життя.

Отже, для справжнього козака є характерною не тільки відповідальність перед товаришами, але й самовідповідальність – «перед собою й перед Богом».

Таким чином, ми прийшли до наступних висновків:

Козаки на власному прикладі показали своїм

нащадкам, що без сміливості, вірності, а головне – патріотизму й дисциплінованості не можливо досягти обраної чести та бути людиною – справжнім громадянином.

Віра підтримує моральні якості суспільстві взагалі

та в кожній людині зокрема. Тому особливо сучасна молодь повинна «повернутися» до «віри своїх пращурів».

Найголовнішим для кожного є самовідповідальність.

Тільки той «хто Бога має в серці» може називатися людиною.

Козацтво – яскраве соціально-політичне та культурне явище в історії нашої країни, а його, власна, історія нараховує багато століть. За свідченнями деяких істориків (Субтельний, Безкоровайний) певні елементи козацького життя були взяті у давніх скіфів – розташування табору, лінії захисних укріплень, тактика ведення бою, а саме – кінний напад; та у трипільців – правила проведення масових козацьких рад, чіткій розподіл обов’язків у повсякденному житті, а особливо – у військових походах, роль Берегині та інші. Надзвичайно багато спільного знаходять дослідники між козацтвом та спартанцями Давньої Греції. Однак на відміну від спартанців, для яких перше місце завжди посідає культ краси тіла: до речі, і козаки, і спартанці надзвичайно поважали закалювання, різноманітні фізичні вправи для розвитку різних груп м’язів. Але в козацькому житті вагоме місце посідала саме духовна складова: відчайдушна відданість Батьківщині, релігійність, шанування предків та народних співців – бандуристів. Відомий ще з найдавніших літописів той факт, що освічені, письменні, грамотні люди користувалися на Січі великою повагою. Взагалі, духовність на Січі займала чільне місце, випереджаючи навіть фізичний розвиток козаків.

Культура душі, тіла народжувала також і великий культурний рівень у повсякденному житті, перед усім, культуру харчування. На відміну від пануючої у наш час думку, що козаки зловживали алкогольними напоями, відомо (Костомаров), що у воєнних походах та у повсякденному житі зловживання алкоголем суворо каралося, навіть до виключення з рядів козацтва. Чільне місце на козацькому столі посідала каша: пшона, гречана, збагачені надзвичайною кількістю вітамінів та корисних речовин, а друге місце посідала картопля. Різноманітні страви з риби (а відома зараз уха – це саме козацький винахід): печена, варена та інші дійшли до наших часів. Не обійшли козаки увагою й м’ясо – коптильні, а також приготування різноманітної дичини, що надає будь-кому сили та міцності. Хліб, безперечно, був «головою» на козацькому столі, що попереджало шлункові розлади та створювало міцний кістяк.

Отже, козацтво – єдиний, органічно взаємопов’язаний організм, що кожній своїй частині (будь-то краса духовна, гармонійний фізичний розвиток та інші) надавав великого значення і оминав увагою завдяки чому протягом століть залишався вагомою силою і не втратив своєї актуальності і сьогодні, знайшовши продовження у своїх нащадках.

Тому козаччина – явище надзвичайно актуальне й корисне для нашого бурхливого часу. Саме звідки ми можемо узяти те, найголовніше,що робить людину людиною, пронести крізь усе життя і подарувати цей найцінніший спадок своїм нащадкам – вірити, надіятись та любити і нехай з нами завжди буде Боже благословення!

Козацтво – це життя святкова рівність,

Це сонячне завзяття, це буття!

Козацтво – його постаті нестримні

Все йдуть і йдуть

До нас крізь небуття!

В статье раскрываются традиции и обычаи украинского козацтва в художественной литературе (как на примере літературного творчества отельного псиателя – Д. Билоуса, так и на прмере усного народного творчества – народне легенды, сказания и т.д.)

Ключевые слова: культура души и тела, козацтво, дружка.

Д. Білоус. Поезії / Д.Білоус. – К.: Вища школа, 1985. –250 с.

З історії українського козацтва. – К., 1976. –365 с.

…Де слави забуття прийде в безсмертя… — К. : Вища школа, 1999. – 460 с.

Читайте так же:

  • Еврейские обычаи по пятницам Законы кашрута московский раввинский суд Трудно, наверное, найти человека, который не знал бы, что иудаизм крайне придирчиво относится ко всему, что едят его приверженцы. И действительно, […]
  • Традиции украинских праздников Ваш гид и партнер в Украине! Новости 04.04.2020 Электронные визы в Украину ввели для граждан 46 стран 12.01.2020 10 украинских визовых центров откроются в 8 странах […]
  • Традиции у евреев на пасху Еврейская Пасха (Песах) в 2020 году: история и традиции праздника Песах начинают отмечать на 14-ый день весеннего месяца нисан. Это первый месяц библейского года в еврейском календаре, […]
  • Марокко население традиции Население и традиции Марокко Население Марокко принадлежит к одному средиземноморскому расовому типу, но среди смуглых, кареглазых и темноволосых людей (арабов и берберов) можно заметить […]
  • Ритуалы таро Ритуалы таро Перед тем как лечь спать, зажигаем свечу, которую ставим на блюдце. Под блюдце кладем "Верховную Жрицу" и "Умеренность" (это усилит ритуал). "Через Ангелов сна, через тайные […]
  • Евреи традиция обрезание Евреи традиция обрезание В чём религиозный смысл обрезания в традициях иудаизма и ислама. Брит мила. Обрезание в иудаизме В Торе сказано, что праотец евреев Авраам заключил союз с Богом […]

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *